Проблема вибору дозволу ілюстрації для наступного растрирования
Вирішуючи поставлене завдання, ключовим поняттям уважається Sampling Factor (далі для стислості - SF) - коефіцієнт показує в скільки разів дозвіл растрової ілюстрації повинне перевищувати линиатуру печатки. Тому що дана замітка призначена для людей які професійно займаються DTP, те не буду більш докладно розписувати, що таке й навіщо потрібний SF (так само як і розкривати поняття термінів «растр», «линиатура» і, властиво, «DTP»).
Я не зрячи виніс у заголовок статті слово «проблема» - як правило, на питання по даній темі виникає жвава дискусія. Ну, що ж - поділлям масла у вогонь.
Постійно, що спалахують суперечки, про значення SF, як правило, ведуться в теоретичній площині (зі спробою застосувати теорему Котельникова й т.д.) і закінчуються нічим через недолік, саме, теоретичної інформації. Тому я вирішив піти іншим шляхом, а саме, привести кілька практичних прикладів. Ні в якій мері не претендую на повну чистоту експериментів, і залишаю за собою право на помилки. Але, можливо, представлена інформація дозволить комусь глянути на дану проблему з нової сторони.
Отже, по-моєму, зовсім очевидно, що коли міркують про SF і приводять теорему Котельникова, то процес растрирования розглядають трохи ідеалізовано, приблизно так, як його імітує PhotoShop, тобто береться растрова сітка із заданою линиатурой і у вузлах цієї сітки ставляться крапки діаметр яких співвідноситься з відсотком заповнення даної площі зображення. На мал. 4 і 5 добре видно, що RIP надходить не зовсім так. При збереженні періодичної структури растра, форма елементів у вузлах растрової сітки залежить від растрируемого зображення. Звідси треба два висновки. По-перше, поряд з линиатурой важливо й дозвіл з яким формується растр (дозвіл растрирования). По-друге, при визначенні SF (тобто необхідного дозволу вихідного зображення при заданої линиатуре) варто враховувати властиво характер зображення. Адже для адекватного растрирования зображення представляющего собою плашку залиту одним кольором буде досить і дозволу 1 dpi, а для печатки битмапа ідеальним буде дозвіл вивідного пристрою. Можливе заперечення: у битмапе немає градацій, тобто для нього не потрібно растрирование. Відповім - так, адже це, скажемо так, прикордонний випадок, але й у звичайному напівтоновому зображенні можуть бути елементи з такою ж контрастністю як і в битмапе! Подивитеся на мал.8: обрису синьої коробки, структура зелених осередків, «сірник» у червоній баночці, та й обрису самої баночки, границя між темним і світлим над цією баночкою. При зменшенні дозволу всі ці елементи розмиваються, падає й загальне враження про зображення - воно стає менш різким («замыленным»). На мал. 8/I обрису коробочки пророблені так, ніби вони були отрисованы у векторній програмі (результат растрирования даної ділянки в сепарації для ціану, дає ще більш переконливий результат - відсоток ціану в тлі мале, а в об'єкті 100%, у підсумку ми одержуємо різку границю переходу кольору).
Я не призиваю робити вихідні зображення з дозволом вивідного пристрою. Подивитеся на мал. 1, ілюстрація в даному прикладі має друковані розміри 7х7 мм, тобто всі наведені вище елементи однаково не будуть так чітко видні, як на мал. 8. Однак, печатка даної ілюстрації, наприклад, з вихідним дозволом 600-900 dpi, буде виглядати більш різко, ніж з «стандартним» 300 dpi.
Дані міркування, звичайно ж справедливі, якщо в RIP не використовується технологія «взяти й всі перерастрировать на 304,8 dpi (12 dpmm)». У цьому випадку, звичайно ж, ідеальним є споконвічне сканування на даний дозвіл, тому що картинка з дозволом 400-500 dpi після додаткового ресемплинга вийде гірше.
Головна ідея цього експерименту - показати, що палкі суперечки про тім чи належний бути SF=2 або корінь із 2 злегка надумані. Все-таки визначальним є структура вихідного оригіналу. (Як не дивно, але одержати знімок і якісний скан, що реально мав би деталі потребуючого підвищеного дозволу не так-те просто.) Ну й, звичайно ж, по колишньому чималий стримуючі фактор - обсяги файлів і швидкість обробки, хоча це вже не є настільки критичним, як це було раніше.
До речі, мої думки про залежність необхідного дозволу ілюстрації від змісту, а не від линиатуры зовсім не нові. Більше того мені попадався метод емпіричного визначення необхідного дозволу (вірніше метод визначення чи є дозвіл даного зображення надлишковим і наскільки). На жаль, не можу привести ні ім'я автора, не докладно сам метод.
